«ћ≤—“:

¬итоки.

¬итоки

”крањна свого часу постала саме ¤к ”крањна на руњнах –ус≥, спаленоњ монголо-татарами.
 
ƒл¤ з'¤суванн¤ ≥стор≥њ того, що в≥дбулос¤ на територ≥њ сучасноњ ”крањни в часи т≥Їњ навали необх≥дно усв≥домити, чим вабить наша земл¤ взагал≥ завойовник≥в, ≥ зокрема кочових.

Ќайбагатш≥ м≥сц¤ у св≥т≥ Ц м≥сц¤ злачн≥.

Ѕуквально то Ї м≥сц¤, де ростуть злаки. —аме вони завжди були найб≥льше бажан≥ дл¤ проживанн¤.

ћ≥сц¤ ст≥йких урожањв здавна пос≥ли землероби, надбанн¤м ¤ких було вм≥нн¤ захисту пос≥ву ≥ забезпеченн¤ укр≥пленн¤ населених територ≥й.

 оч≥в'¤ здавна вимушено поступились землеробству цими територ≥¤ми, бо до винайденн¤ стремена вести ефективний б≥й верхи було техн≥чно неможливо ≥ протисто¤ти важким ≥ м≥цним орудам ≥ спорудам землероб≥в вершник того часу не м≥г.

ѕ≥зн≥ш, коли земл¤ стала переважно под≥лена ≥ заселена, а вершник отримав стремено, можливост≥ коч≥вника-воњна одразу перевершили м≥ць п≥шого пор¤дку, але ви¤вились обмеженими з одного боку укр≥пленн¤ми ≥ к≥ннотою землероб≥в, а з ≥ншого Ц неможлив≥стю з≥братись великою к≥льк≥стю через проблему забезпеченн¤ пасовищами великоњ к≥лькост≥ коней у далеких походах.

 ≥нь без достатку њж≥ не понесе вершника ≥ скоро впаде, а без кон¤ коч≥вник Ц не воњн. “о й промишл¤ли коч≥вники здавна стратег≥Їю локальних наб≥г≥в. ј багат≥ чорноземами руськ≥ степи ≥ л≥состепи не могли не бути дл¤ них запов≥дною мр≥Їю.

¬ершника, к≥нь ¤кого потребуЇ њж≥ значно б≥льше, ан≥ж в≥н сам, маЇ насамперед ц≥кавити найб≥льше багатство нашого краю Ц наша земл¤ з њњ природними умовами ≥ багатющими пасовищами.

¬≥домо, що на¤вн≥сть продовольства ≥ фуражу Ц найперша стратег≥чна умова в≥йни. “ак було у вс≥ часи. ЂЌе ти хл≥б несеш, а хл≥б тебе несеї- говорить давн¤ козацька приказка.

“а обуза обозу позбавл¤Ї коч≥вника моб≥льност≥. Ћише територ≥Їю, багатою пасовищами ≥ фуражем, коч≥вники можуть в≥льно гул¤ти без обоз≥в, не переймаючись турботою про корми.

”св≥домленн¤ того, що ординськ≥ кочов≥ гурти, опинившись у крањн≥ –ус≥, знайшли на наш≥й земл≥ не що ≥нше, ¤к омр≥¤ний дл¤ себе райський куточок земл≥, в≥дкриваЇ можлив≥сть помалу пролити св≥тло на туманн≥ ≥сторичн≥ баченн¤ того пер≥оду. Ѕагатший продовольством ≥ пасовищами край дл¤ к≥нного воњна год≥ шукати. ™дине, що перешкоджало ординц¤м в≥льно користуватис¤ цим природним багатством Ц укр≥плен≥ гради русич≥в та кн¤з≥ з дружинами, що знаходилис¤ за кр≥пкими ст≥нами укр≥плень. Ќа подоланн¤ цього супротиву ≥ були спр¤мован≥ наполеглив≥ зусилл¤ ординц≥в, ¤к≥ старанно спалили ≥ знищили вс≥ осередки збройного опору. ѕ≥сл¤ цього, певно, мало що могло спонукати њх полишати нашу благодатну м≥сцину. « руськоњ руњни довго не постануть бувал≥ кр≥пост≥, а без того н≥¤ка рать не здатна поратувати в≥д спритних вершник≥в-воњн≥в, перед ¤кими пали укр≥плен≥ м≥ста ≥ гради билинноњ –ус≥.

« л≥та в л≥то мали повертатис¤ коч≥в'¤ ординц≥в на цю благодатну дл¤ них землю, де в≥дтепер вони не стр≥чали серйозноњ протид≥њ. « л≥та в л≥то виростали кошов≥ стани коч≥вник≥в у крањн≥, в степах та л≥состепах, з л≥та в л≥то земл¤ наша годувала ординц≥в та њх коней.

ј в≥дтак, саме з територ≥њ нин≥шньоњ ”крањни ¤к найзручн≥шого плацдарму мали чинити своњ наб≥ги та своЇ ≥го ординц≥. ≤ тод≥ ¤к степи ѕоволж¤ служили ставкою дл¤ хан≥в та ближнього оточенн¤, так украњнський степ ≥ л≥состеп мав бути форпостом, передн≥м краЇм, плацдармом, своЇр≥дною передовою в≥йськовою базою орди.

«в≥дси ближче ≥ зручн≥ше ¤к до Ќовгорода, так ≥ на ћосков≥ю. ƒе не заманетьс¤ Ц можна учинити ≥го та з≥брати дань.

™вропа теж була пор¤д. “а шл¤х до нењ коч≥вникам перетинали јльпи. «д≥йснити перех≥д через них кочов≥й арм≥њ практично неможливо.

 ≥ннот≥ потр≥бен прост≥р. ¬ ™вроп≥ в≥н ви¤вивс¤ обмеженим. «осередити велику силу дл¤ усп≥шноњ осади ≥ штурму кам'¤них мур≥в ординц≥ не змогли. ƒл¤ того необх≥дно розт≥катись у р≥зн≥ напр¤мки ≥ пер≥одично Ђзабивати стр≥лкиї, зустр≥чатись у домовлений час ≥ призначених м≥сц¤х. ÷е Їдино можлива стратег≥¤ руху, що здатна забезпечити злагоджене пересуванн¤ багатотис¤чного моб≥льного к≥нного в≥йська коч≥вник≥в.

Ќавр¤д чи слушною Ї думка про те, що наб≥ги на –усь та чиненн¤ ≥га поступово знесилили арм≥ю коч≥вник≥в, а тому вони не п≥шли в ™вропу. ћало бути ¤краз навпаки. ј от те, що –усь через свою природну приваблив≥сть дл¤ коч≥вник≥в ц≥ною власноњ руњни заступила ™вропу в≥д татар, дуже схоже, Ї правдою.

¬≥домо, що непорушеними, лишились в часи татарськоњ навали переважна б≥льш≥сть руських монастир≥в. ƒехто робить з цього припущенн¤, що та навала монголо-татар була не занадто страшною ≥ на руськ≥й земл≥ уживавс¤ пор¤д з ординц¤ми простий руський люд. ÷е припущенн¤ п≥дкр≥плюЇ та обставина, що багата наша земл¤ багатьох здатна нагодувати, то ж дес¤тина дл¤ завойовник≥в Ц це майже др≥б'¤зок.

як казали наш≥ д≥ди-прад≥ди, так то воно так, та тр≥шечки не так.

ѕодумайте про ж≥нок!

÷е не жарт. ¬с¤кому руському чолов≥ков≥, ≥ не т≥льки руському, дл¤ житт¤ необх≥дно треба мати с≥м'ю Ц ж≥нку, д≥ти. “а й коч≥внику не заборонити шукати ж≥нок у походах.

“ож найкрасив≥ш≥, найприваблив≥ш≥ ж≥нки ≥ дочки земл≥ руськоњ ставали найпершою здобиччю ординц≥в. ≤ далеко не вс≥ в≥дважн≥ русич≥ могли з тим змиритись, бо не стерпить н≥¤кий справжн≥й чолов≥к глуму ≥ неподобства. ≤ шукали сини ≥ муж≥ руськ≥ своњх дочок ≥ ж≥нок, ≥ мстили за наругу над ними.

—аме через ж≥нку не могли ужитись мирно руськ≥ чолов≥ки з коч≥вниками-завойовниками! ј тому без упину тривала в≥йна, де лили кров за кров ≥ насилали смерть за смерть.

—hercher la femme...

ћонастир≥ це обминало. ¬они ≥ справд≥ могли лишатись не поруйнованими за умов, що не чинивс¤ оп≥р ≥ не ви¤вл¤лись схованки озброЇних руських ут≥кач≥в. ћонахи не в≥дають помсти та й не мають дл¤ нењ п≥дстав, не маючи ж≥нок ≥ д≥тей. јле не можна робити узагальнююч≥ висновки з того про умови житт¤ п≥д татарами всього народу, всього руського роду.

„и можна за таких умов жити у-крањн≥ руському люду? ≤ ¤к?

¬зимку те було найлегше. Ѕо кочовий стан Ц не тепла хата, ≥ не дурн≥ татари сид≥ти в зимових заметах. ќдн≥ з≥гр≥вались у походах за данню, ≥нш≥ в тепл≥ших кра¤х ≥ традиц≥йних наб≥гах чи де ≥нде. « базових стан≥в, з ”крањни, ординц≥ мали взимку розб≥гатись хто куди. Ѕо що њм було тут робити?

ј тому взимку русич≥-сел¤ни могли спок≥йно жити по своњх дом≥вках. «вичайно, це в≥дносний спок≥й, але в≥н справд≥ мав бути.

“а ж дл¤ зим≥вл≥ необх≥дно було з≥брати урожай у крањн≥ вл≥тку, а дл¤ того треба десь переховуватись в≥д засилл¤ ординц≥в. «найти ж над≥йну схованку в степу ≥ л≥состепу можна х≥ба що п≥д землею.

ўо ховають у соб≥ давн≥ печери земл≥ нашоњ?

Ќав≥ть добре в≥дом≥ викликають б≥льше питань, ан≥ж дають в≥дпов≥дь.  ињвська ≥ ѕочањвська лавра Ї зокрема ≥ св≥дченн¤м велич≥ давньоњ печерськоњ культурноњ традиц≥њ.

—початку маленьк≥ Ђпащ≥ї, а пот≥м складн≥ велик≥ Ђпащериї Ц чи не вони, викопан≥ заступом, заступили в≥д орди руську землю у крањн≥ –ус≥? ћоже, зв≥дти найменувались пащенки ≥ пащуки, кривошињ ≥ кривошеЇви? „и не петлю-рили ѕетлюри, а погреби Ц ѕогр≥бн¤ки?

“од≥ стаЇ зрозум≥лим початок козацькоњ вольниц≥ ≥ те, ¤к за к≥лька покол≥нь запалала земл¤ п≥д ногами ординських завойовник≥в.

 ≥нець Їдиноњ –ус≥ безповоротно розд≥лив три руськ≥ народи ≥ започаткував тим ЅЇларусь, –ос≥ю та ”крањну.

“акий край колишньоњ руськоњ вольниц≥.