Козаки –
хлібороби землеробського краю
Україна – край
землеробства. А землероб необхідно має захищати свою землю. Бо
посіви і городи завжди привертають тих, хто не садив і не сіяв, але
хоче їсти. То ж і мав землероб завжди доглядати, боронити і захищати
свою землю. Або чинячи те сам, або доручаючи комусь і покладаючись
на нього.
Сьогодні мало кому зрозуміло, хто такі козаки. Згадуючи запорожців у
турецьких шароварах або донське козацтво в мундирах і з лампасами,
забуваємо, що це вже наприкінці доби козацтва. До козацтва взагалі
наведені приклади не ближче, як прикордонні війська до усіх збройних
сил. Над цим мало хто замислюється.
Історична пам'ять про те, що КОЗАК є ХЛІБОРОБ,
готовий самостійно боронити свою землю і свій рід,
наполегливо винищена імперськими ідеологами від часів царизму
донині. Бо соромно визнавати імператорам і королям та їх
прислужникам, як самостійне козацтво зуміло протягом багатьох віків
тримати владу і порядок на найкращих чорноземах світу і найбагатшій
землі без усякого роду царів, королів та ханів. При тому
забезпечуючи надійний захист своєї землі і посівів та геть
розбиваючи регулярні армії багатьох імперій.
А таке було. Пам'ять про те зберігалась і в історичних думах та
баладах розстріляних більшовиками кобзарів, і в спалених літописах
козацьких.
Повернемось до теми захисту землі, захисту посіву – головного
клопоту землероба від часу першого посіву. На вирощений урожай
відтоді і донині приходять дармоїди, збирачі, що хочуть їсти, не
турбуючись про посів і його догляд. Тисячоліттями рід землеробський
мусив боронити і боронив свою землю. Тисячоліттями тривали війни –
рід-на-рід, род-на-род, про що свідчать слова нарід, народ.
Від часів розпаду родового ладу оборонна місія перейшла до князів та
дружинників. Право сильного все далі домінувало у цій справі, а
монархічні держави та імперії стали його вищим проявом.
Виняток становила Україна, яку від часів монголо-татар населили
хлібороби-козаки.
Існує багато версій походження слова козак. Очевидно, слово це
багатозначне.
Помешкання козаків, перейняті від кочівників звались
кошами. Кіш або коша спліталися з лози, як
кошик. Укриті травою, соломою та очеретом, зовні схожі на «кочку»
у російській мові. За спорідненістю слів кочівля – кочівник
або кошівник, кошара, кошовий, відчувається крім кошика
бувале слово кошак – себто, мешканець коша.
Кошаками, косаками, козаками з давніх давен мали
прозивати тих, хто жив у сплетених кошах-косах-козах-хазах.
Очевидно, казахи і хазари теж мають зв'язок з цими
назвами.
Від часів монголо-татарської навали землероби У КРАЇНІ Русь вимушено
переймались кошовою традицією і ставали кошаками-козаками.
А ще, пригадаємо, у древньому Римі кішка – кошка чи кіт –
кошак були символом нескореної рабовласниками волі та вінчали
регалії армії рабів під проводом Спартака.
А ще вольні хлібороби косами косили хліб і траву. Косаки-козаки.
І косо-на-косо сплітали волосся в коси.
Коса здавна була необхідним атрибутом воїна. Саме вона, будучи
продіта через отвір, утримувала в бою на голові шолом. Кріплення за
підборіддя не допускалось, бо тоді удар о шолом відривав голову.
Шапка козака – шапка-бирка, зверху дірка. Бирка з
кольорової тканини була ознакою військової належності і чину.
Коса, продіта через дірку в бирку, прив'язана поясом за спиною,
захищала спину від удару шаблюки. Перерубати косу одним ударом ніяк
неможливо.
Характерники і старшина могли обривати коси на знак того, що їх
шаблюка не бере. Та однаково мав залишатися оселедець, щоб тримати
на голові шапку.
Такі то оселедці-хохли козаків-косаків.
І в коси сплітаються трави та лози, коли косівники
ставлять коші.
То й куряться курені кошаків-козаків, як ватриться ватра
вартовими, бо життя варто вартувати.
А ще мали хисту косаки ворогів косити. Боронячи свою
землю і свій рід, косили вражих у бою, як те жито чи траву.
Отож, як не кажи, а інакше не скажеш про славних предків наших:
КОСАК – КОЗАК, косарлюга – козарлюга.
Шаблюка-коса, життя-краса... У слові козак (ко-зах...)
можна відчути навіть оту готовність «до защити», «до захисту» –
ко-захисту – своєї землі і своєї родини, та то вже більш нагадує
мовну містику чи магію мови людської.
Можна по-різному сприймати слово КОЗАК, і все виявляється ТАК!
Адже ж відколи люди заселили землю, ніяк і ніде не може бути
вольного хлібороба на родючій землі, якщо він не здатен її
захистити! Хлібороб обов'язково має бути або підданим сильного
вояра-бояра, або самостійним, вольним козаком, щохвилини
готовим до захисту своєї землі, себе, і своєї сім'ї. Це є факт, що
не вигадуй.
У будь-якім випадку козацька вольність – це соціальний устрій
українських землеробів протягом відомого історичного часу. І
більшість українських міст – це полкові міста землеробів-козаків,
організовані в постійній бойовій готовності до захисту своєї землі.
Міста козацької доби на Україні були саме полковими містами.
Зберігаються досі подекуди назви вулиць: «Перша», «Друга»
чи «Третя сотня», а з історичних документів кожен може
дізнатись про місцевих сотників і полковників. Досить
очевидно і зрозуміло, що козацька вольність мирного часу жила
переважно хліборобством і ремеслами.
Інакше жили козацькі січі. Січами-заставами, де
постійно сікались і сіклися, були заставлені
віддалені, «пограничні», суміжні з ворожими землями краї. Січі жили
війною, січею. Тут боронили волю найсміливіші сміливці, тут
здобували слави, мужності та військового досвіду і життєвого хисту
молоді гарячі серця.
Сюди ж звичайно тікали від гріха переслідувані порушники
закону. Бо ж тут, за законами воєнного стану, не питали і не судили
за минулі провини. Адже смерть була щохвилини поряд, і гріх тут
змивався кров'ю в бою. У тім покладалися на Єдиного Суддю – Господа
Бога. Хто що заслуговував – помилування чи кари – вирішувалось на
полі брані: зумів чесно жити зі своїми побратимами та бити ворога,
боронячи рідну землю – значить Господь милує, то й людям нічого
судити. Бо на все воля Божа!
Таке було життя. Така історія.
Така була козаччина і такі різні козаки.
І все то прозивалось козацькою вольністю, а ще вольницею.
Тут людська воля ниця!
Тут життя триває і стікає по волі Небесного Отця.
Звідси проростає і сягає до нас українська національна ідея.
То є ідея ВОЛІ і хліборобської вольниці, ідея життя
НА ВОЛІ і ПО-ВОЛІ Самого Творця.
