ЗМІСТ:

Витоки.

Воля і вольниця

Щоб розуміти, як уживалися воля і вольниця і чому саме козаччина була їх утіленням, слід з'ясувати найперше, що значить ВОЛЯ та розплутати плутанину та відкинути підміну понять, яка заважає правильному розумінню вище сказаного. Саме про це коротко мова далі, в наступних застереженнях.

Воля не є свобода

Нині мало хто розрізняє поняття волі і свободи. Мова не тільки про розбіжність їх походження. Мова про суттєве різночитання.
Свобода, слобода, – поняття, яке В. Даль характеризує як свою волю, простір, можливість діяти по-своєму. Узагальнення прикладів, наведених у словниках В.Даля, М.Фасмера та ін. спонукають до думки про суттєву змістовну спорідненість зі «слаботою», розслабленістю, ненасиллям.

Таке розуміння підтверджують антоніми. Справді, як протилежністю свободи є насилля, так протилежністю слаботи, слабкості – сила, кріпость.

Поселення, посад під містом, укріпленим градом, називали свобод, слобода. Це зрозуміло в значенні слабких, неукріплених поселень поза кріпосною стіною. Серйозних фортифікаційних споруд практично не мала Слобожанщина – не кріпка, слаба в оборонному значенні частина території України, розслаблена прикриттям січі.

А давнішня найвідоміша природна фортеця – форти Хортиці. Чи не звідти походять назви?

Так це чи ні – можна дискутувати. Але у всякому випадку свобода передбачає саме відсутність насилля, ненасилля, і останнє є поза усяким сумнівом.

Зовсім інакше – воля. Це не послаблення, «слабота» чи «розслабленість». Останнє на волі скоро загрожує смертю. Життя на волі вимагає зусилля, але зусилля не свавільного, а саме вільного. Так то...

Воля – не своя воля, не свавілля і не сваволя

На вольниці людська воля – воля ниця.
Бо там єдина воля – воля Єдиного.

Бути вільним – значить бути в єднанні з оточуючим світом, в гармонії з природою, з Волею Небесного Отця. Тому вільний птах і вільний козак не в значенні послаблення, а в смислі волі як Волі Вищого і життя по-Волі Самого Творця.

Воля – не анархія

З позиції імперського порядку та імперського закону, з погляду суспільства, розділеного на рабів і хазяїв, життя по-волі виглядає непорядком, анархією, беззаконням та безладдям, бо ж імперські закони і влада на нього не діють.

Насправді, вольність не є відсутність закону чи ладу. Це просто інший лад, що владнується іншою владою інших законів. Козацька вольність часів козацької доби на Україні існувала за своїми законами, що були по суті своєрідним відголосом Божого Закону і Божих Заповідей. Саме тому козак звався вольним, що визнавав над собою єдину владу – Єдиного Господа і Його Волю. І вище нікого над ним не було і не могло бути!

Свідомість, хвора імперською царсько-холопською ідеологією, нездатна цього втямити. Тому вона жахається вольності, як слабкий жахається сильнішого за себе. Тому імперія прагне усіма правдами і неправдами знищити вольницю як свій антипод і об'єкт власного переляку.

Але тільки свідомість, затьмарена імперським світоглядом, може вбачати у вольниці – анархію або ототожнювати волю і безладдя та волю і сваволю.

Правдиве й славне життя справжніх трударів хліборобської вольниці, життя на волі і по волі –
ось українська національна ідея.

Наголошуючи, що українська національна ідея є неформально право-славна ідея волі і вольності, згадаймо:

Саме волі і вольниці шукали всі славні сини нашого народу, усі ті, котрих ми поважаємо і чиї імена ми пам'ятаємо.
Саме про волю і вольницю складено більшість пісень і дум нашого народу, скільки сягає наша пам'ять – від кобзарських часів і до сьогодення. І до волі прагнення всіх українців, розсіяних по усьому світу.

Чи не тому так глибоко лягло на душу українського народу православ'я, бо й перша заповідь Божа: «Я Господь Бог твій, Хто вивів тебе з дому рабства...» (Біблія, Книга Схід. 20, 2) відповідає найвищому прагненню нашого духу.

Соборність – шлях до волі

Край чи країна, де вільно жили прабатьки, завжди притягує і привертає до себе нащадків. Отож УКРАЇНА, колиска всіх руських народів, завжди триматиме знамено їх собору, руської соборності. Так само, як місія розсіяння стала провідною місією російського етносу, так само за Україною і її етносом, Україною, яку не випадково називали «ненькою», залишається місія соборності. Це є місія прадавньої вольниці нашого дитинства, образ якого невід'ємний від материнської хати, батьківської землі, рідного гнізда.

Тому СОБОРНІСТЬ постає провідним соціальним аспектом чи соціальним ракурсом української національної ідеї – ідеї життя на волі і по волі.

Демократія

Здійснення соборності і послідовне дотриманням ідеї волі несумісне з авторитарними імперськими засадами. А тому свідомі українці ні за яких умов ментально не сприймали іншого устрою крім демократії, і український народ ментально не сприймає інших засад, окрім демократичних. Довготерпіння невольних поневірянь не заперечують сказаного. То є швидше проявом материнської терпимості, ніж рабським смиренням, хоча зараза останнього не минає нашу голову.

Отож, ДЕМОКРАТІЯ є головним політичним аспектом і чинником української національної ідеї волі і вольниці.

Демократичні засади та виборчі технології козаччини

На майдані коло церкви
Революція іде.
– Хай чабан, – усі гукнули –
За отамана буде!

                  Павло Тичина

Коли нас учили і вчать демократії посланці і місіонери з інших країн, мені, чесно кажучи, стає сумно і смішно. Ми, нащадки хліборобів-козаків, що не визнавали над собою ні царя, ні короля, ні хана, ні султана; козаків, що мали не тільки власні, перевірені часом демократичні інституції, але і відпрацьовані демократичні виборчі системи підрахунку голосів(!), вчимося десь у когось якійсь демократії. Чому зовсім забуваємо своє?

Мало хто сьогодні знає, чому і кого «закидали шапками». Як встигнути на «шапошний розбор» і не прийти «в свинячий голос». А для чого «мінятися шапками» – більшість не чули й поготів.

Всі демократичні інституції мають свої виборчі системи і процедури. Це стосується не тільки сучасності, але і далекого минулого.

Не є виключеннями Афінська агора, Римський форум, Новгородське віче і Український майдан.

Пригадуючи рядки поета, мимоволі розумієш, що одностайність в умовах широкої демократії буває не завжди і тоді доводиться вибирати.

У вузькому колі чи невеликому гурті зробити це технічно просто. Підрахувати голоси прихильників тут можна без особливих проблем.

Зробити те ж саме на майдані, де зібрались сотні і тисячі – проблема складніша. Та й вона була свого часу вирішена.

Але про все по-порядку.

Перший засіб голосування то є галасування. Хто за кого голосує, той за того галасує. Подаючи фізично голос за свого обранця, громада виборців має можливість одночасно чути, кого підтримує більшість.

Та ж не всі однаково голосисті.

І тільки переважна більшість може стати одразу очевидною. У таких випадках, коли меншість визнає більшість – немає проблем. Якщо ж голоси розділяються приблизно порівну – нічого не вдієш, треба їх рахувати.

Постає питання – як.

На допомогу приходить шапка.

Шапка – образ голови. І у кожного одна. І це перше спадає на думку. А ще її можна пізнати, вона у всіх на виду і її не просто сховати.

То й стали скидати шапки до свого обранця.

Скинули, образно засвідчивши готовність покласти голови за нього.

Постає питання підрахунку, який би виключав випадкові і умисні помилки. А для цього його усі мають бачити.

Додумались розбирати шапки, підходячи по одному. Виявилось, щоб віднайти свою шапку в купі треба довго шукати.

Аби заощадити час, довелось брати з купи чию попало, з тим, щоби потім обмінятись.

Тут почали дурити. Кмітливі додумались забирати шапку від іншого кандидата, бо ж услідкувати, хто куди кидав, майже неможливо.

Хтось те таки та помітив.

Нічого іншого не придумали, як мінятись шапками всім.

Тепер усі мали скидати шапки до свого обранця, а відбирати від суперника. Грубі фальсифікації припинились. Хіба що хто потайки пронесе другу шапку і підкине її чи то відбере дві шапки.

В останньому випадку наприкінці розбору хтось виявиться «без шапки». Обікрадений, зрозуміло, вимагати її віднайти, а той, у кого знайдуть «зайву голову» мав нею накласти. Так то шапка неодмінно була образом голови.

Відтепер кожен мав два голоси: за і проти. Перший він подавав, скидаючи шапку, а другий – відбираючи.

Стало можливим реалізувати хоча б один раз право голосу тим, хто запізнився. Встигаючи на «шапошний розбор», виборець мав кинути десь поза дільницею свою шапку і прийти на вибори без шапки, засвідчивши це черговим. Безшапошний міг проголосувати проти, відібравши голос від опонента. Приходити в шапці на шапошний розбор то вже було в свинячий голос – на верещання свині, коли її ріжуть, ніхто не зважає.

Шукали свої шапки по тім, і з цим пов'язані особливі традиції, що мають глибоке значення і підґрунтя.

Під час скидання і розбору шапок виборні лицарі, чергові і бажаючі добровольці вели облік кількості і слідкували, щоб ніхто не скинув або не забрав дві шапки чи більше. Таким чином забезпечувався багатоступеневий контроль за ходом голосування і повна його відкритість.

Врешті решт обмінювалися шапками і розходились. Для цього прихильники кожного кандидата збирались докупи і потім проходили ланцюжками назустріч. Таким чином кожен міг віднайти свою шапку і обмінятися. Адже шапки одних необхідно мали бути на комусь з «іншої сторони».
Такий мирний обмін шапками насамкінець був свідченням згоди, визнання результатів і примирення ворогуючих на виборах сторін.

Зверніть увагу, як шляхом подолання «фальсифікацій» віками і поколіннями формувалась правдива і справедлива виборча система, яка врешті виключала можливість дурити брат брата.

А ще як за правду рубали голови по розбору шапок.

Таким чином, українська національна ідея є також ідеєю правди і справедливості.

Нам, сучасникам, варто би вчитись у нашої історії, за забуття якої ми платимо навчанням у тих, кого самі мали би повчити. Хотілося б сподіватись, що ми таки повернемось до вивчення і навчання у своєї минувшини.

Бо таки треба, і смирення власної гордості є тому гарною передумовою. Здійснення Україною і українцями національної історичної місії невід'ємне від історичного досвіду, який належить не тільки досліджувати і вивчати, але ще й усвідомлювати, поєднуючи минуле і сьогодення.