« до першої

ЗМІСТ:

    Замість епілогу
          (поезія).

Україно моя!
Я на лоні твоєму спочину,
І вдихну твої пахощі,
П'ючи п'янкої роси.

У чарни твої
Я душею і серцем полину,
Де дубові гаї
І послті лани у красі,

Злків злте руно,
Колохд -
       колодйства...
                ко-лди...

То й ніким незборимий дух Волі
В царині твоїй.
Україно моя!
На обніжку твоєму присяду,
І побачу у рані
Коріння слов'ян і свої...

Сни насняться мені.
В позабутім кобзарському співі
Давні думи моїх
Прабатьків
          прадідів -
                  прабратів,

Що жили у країні,
І Правдою славні по Волі
Не схилялись до ніг
Ні до яких царів ні панів.

І донині живі
Їхні душі на волі навічно.
По закону, що є над усіми -
Господній Закон.
То й не гинув козак,
Бо у Бога душа жива вічно.
І Йому лиш покірна,
Від смерті віднята Христом.

А у землю лягли-полягли,
Щоб душею спочинуть,
Щоб утримать її,
Щоби хліб виростав із землі.
Де живі у хлібах.
І зерном пророста з домовини
Їхній прах і душа
У Господнєє тіло - у хліб.

І та вольна душа
Що у Волю Господню сповита
Десь чекає на нас
Щоби ми до її доторклись.

Не до зла та і панства!
До Правди і Божої Волі,
Україно моя,
Піднімись
Піднімись
Піднімись!