|
на головну
на
першу
Нецензурну лайку сьогодні можна почути будь-де: перчене
слівце полюбляють вживати не лише вантажники, а й учені
мужі, відомі політики, люди мистецтва. Навіть представниці
прекрасної половини людства. Про підлітків годі вже й
говорити: як і тютюн, горілка чи наркотики, для них лайка —
це спосіб самоствердитися і почуватися дорослими.
Говорять, що такі вирази полюбляв Микита Хрущов і вживав їх
навіть під час офіційних зустрічей, чим нерідко створював
проблеми перекладачам: під час саміту американському
перекладачеві довелося сказати своєму шефу, що радянський
керівник, мовляв, вступить в інтимні стосунки з вашою
матінкою, якщо...
Вважається, що брудна лайка заполонила нашу мову саме після
революції, коли істотно впав загальний культурний і освітній
рівень. Популяризації нецензурної лексики сприяють і деякі
мовознавці, котрі говорять про язичницьке походження
російського мата, пов'язують його з культом богині родючості
Мокоші, котра в слов'янському пантеоні відповідала за нижню
частину світобудови. Фактично ці вчені створили міф про
духовний, позитивний зміст лайливих слів, які так легко
сьогодні промовляють народи всього світу.
До речі, існує ще кілька версій походження лайки. За однією
з них російський мат — це продукт монголо-татарського
нашестя, котре почалося приблизно в 1240 році. Інша версія
виникнення нецензурної лексики пов'язана з 988 роком і
хрещенням Русі, бо, як стверджують дослідники, в
психологічному аспекті християнство, окрім любові де
ближнього і співчуття, засноване також і на почутті провини
перед Богом і на соромі сексуальних стосунків. Ще одна
версія вказує на східне коріння? лайки: вона з'явилася на
зорі зародження ісламу наприкінці 7 століття на території
сучасної річки Урал — там, де проживали багаточисленні
башкирські народи. А оскільки башкири були переважне
войовничими племенами, то й слово "брань" означало не лайку,
а скоріше "битву". Тож не випадково що цей жаргон з'явився
не у хліборобів-арабів, котрі поклонялися Землі і силам
Природи, а у воїнів кочівників, які не мали своєї
батьківщини.
Військової версії походження матерщини дотримується і
полтавський дослідник Ростислав Шевченко. Колишній вчитель і
викладач педагогічного інституту, а нині приватний
підприємець, який спеціалізується у галузі видавництва, не
претендує ні науковість. Його теорія, викладена в книзі
"Речі бранні...", це скоріше історичне узагальнення зроблене
із застосуванням логіки і майже математичного аналізу.
— Ми всі балуємося словами. Тому саме в населення України і
Росії є такими популярними кросворди. Та якщо дуже уважно
дослухатися до слова, виявиться, що воно несе в собі
практично всю інформацію про минуле: те, що люди бачили,
сприймали думали. І варто лише копнуто глибше, як
відкриваються такі сторінки історії, що просто диву даєшся,
— переконаний Ростислав Шевченко. — Всі прекрасно знають, що
в ділових стосунках і справах використовується мова ділова,
мова наукова є характерною для наукових кіл. А яка мова
звучала на полі бою? Звісно ж, професійна бранна мова. І
вона не що інше, як назви бранних, ратних речей. Ті лайливі
словосполучення, котрі ми використовуємо сьогодні — це
бранні дії, команди, котрі віддавалися на полі бою протягом
багатьох тисячоліть нашої історії.
Дослідник зізнається, що почав займатися цією проблемою
зовсім випадково — просто одного разу "зачепився" за
прізвище відомого сучасника. З цього все й почалося.
Сьогодні Ростислав Шевченко говорить про те, що пласт
нецензурної лексики неоднорідний за своєю природою та
історією виникнення. Бранну мову він розмістив на трьох
поверхах. Перший, найдавніший, сягає часів раннього
палеоліту, коли людина лише починає використовувати зброю —
дерев'яну. Це час, коли людство жило за законами
матріархату.
— Існує такий вислів "Нашого батька б'ють". Та з'явився він
уже за патріархату. А в часи древні рід вівся від матері. І
якщо рід ішов війною на рід, брат гукав до брата, призиваючи
рідну кров рятувати матір.
Другий поверх—це вже час від древності до залізного віку і
перехід від зброї дерев'яної до кованої з металу.
Дослідник вважає, що сучасне лайливе слово з трьох літер —
це не що інше, як трансформована назва древньої зброї — кия.
— Це була дуже небезпечна дерев'яна зброя, вагою майже в
пуд, — розповідає Ростислав Шевченко.
— Кий мав цікаву динаміку руху: вдарити цією важкою
дерев'яною палицею, що по формі нагадувала меч, було
практично неможливо. Тому кий підкидали і розкручували
навколо себе, як нині спортсмени розкручують молота. Витязь,
який пішов на круг із києм у руках, крушив усе навколо себе.
Тому й посилання на кий — це посилання на вірну смерть. Із
початком залізного віку на дерев'яного кия кували гостре
лезо. Пізніше окованого кия замінив кий булатний.
Ну, і звісно ж, третій поверх — брутальні слова, що мають не
таку вже й давню історію. Одним із доказів своєї теорії
Ростислав Шевченко вважає той факт, що у багатьох "перчених"
слів є цілком пристойні відповідники у сучасній мові. Під
час вивчення питання походження нецензурної лексики
дослідник користувався багатьма словниками, в тому числі й
словником Даля та Брокгауза і Ефрона, однак вважає свою
версію лише фрагментом дослідження. До речі, оскільки
вульгарна лексика зберігає назви конкретних бранних дій і
команд, які використовувалися протягом тисячоліть, Ростислав
Шевченко, зробивши їхній аналіз, спробував реконструювати
техніку ведення бою, тактику і стратегію бойового мистецтва
древньої Русі.
— Наприклад, витязі, озброєні киями, згуртовувалися між
собою. Перевага бою гуртового була в тому, що хоровод
дозволяв при умові злагоди невеликій кількості людей
подужати кілька сотень. І не тому, що наші предки були
надзвичайно сильними. Це пояснюється динамікою руху хороводу
воїнів: наступ відбувався під пісню і на певному такті з
кола виходили кілька чоловіків і, нанісши удар, поверталися
знову в коло на іншому такті. Тобто створювалася своєрідна
мобільна фортеця, яка дуже вдало діяла саме у пішому бою.
Ростислав Шевченко нарікає на те, що поки що не може знайти
спільної мови з деякими науковцями, та ці невдачі його не
зупиняють і вже наступне своє дослідження він хоче
присвятити вивченню мови любу — шлюбну мову. А ось щодо
використання нецензурної лексики дослідник має власну думку.
— Мова бранна дуже брудна: з одного боку, як власне мова
бою, вона забруднена, зовсім чужим для неї
фізіологічно-статевим змістом; з іншого боку, з бранними
словами пов'язано багато людської крові, і практично все
вбивство, яке здійснювалося за давніх часів. Цим зумовлена
їхня недобра духовна насиченість своєрідною "концентрованою
злістю". Не випадково їх вживання створює навколо атмосферу
брані — перепалки, неприязні і протистояння.
До речі, на Україні, де від часів монголо-татарської навали
жили за законами козацької вольності, бранна мова не
прижилася, як це сталося в Росії. Українець — землероб, і до
зброї брався лише при необхідності, щоб захистити свій дім і
сім'ю. І як людина сімейна і православний християнин, він не
міг допустити в коло свого роду богопротивну нецензурщину.
Лише у XX столітті в зв'язку із втратою віри, духу
вольності, козацької традиції і пам'яті та в результаті
експансії російської мови бранні слова почали повертатися на
Україну.
на головну
на
першу |
