Солдатчина прийшла на зміну матерщині.
Через солдатчину постав патріархат

1. "Сильна" прогалина
історичної науки.
Солдатчина і солідарність

Це питання в історичній науці не досліджене і не вивчене, попри свою очевидну вагомість в історії людських спільнот, культур, націй і народів, усього людства.
Від самого початку існування людини найсильнішою з проблем людства була проблема сільна.
І це не проста гра слів.
Вся соль історії в солі.
Так, мова про звичайну кам’яну сіль, один з найдешевших нині продуктів.
Та у всій історії не було продукту важливішого, вагомішого, більш значущого, ціннішого від цієї самої солі.
І ось чому.
«Вся соль» у тому, що людина, як і усі живі істоти, не може жити без солі. Де б вона не була.

***

Є дуже цікаве спостереження про тварин. Хижаки, що живуть на суходолі, майже ніколи не нападають на здобич біля водопою. І тому факту має бути розумне пояснення.
Його належить шукати серед інстинктів.
Інстинкт харчування змушує голодного хижака полювати. Та навіть голодний хижак (ссавець), як правило, не займа своє дитинча. І тільки в самому крайньому випадку (та ще й не кожен) стане полювати на собі подібного.
То необхідно визнати наявність у тварин інстинкту роду, який змушує не чіпати свого, не їсти свого без нагальної життєвої потреби. Цей інстинкт і тамує інстинкт полювання у хижака щодо своїх со-братів.
Певно, біля водопою, куди приходять пити одночасно хижак і здобич, у хижака прокидається отой самий інстинкт, чуття рідності до того, хто так само не може жити без води. Тої самої води, з якої колись вийшли спільні наші предки.
Як почуття рідності, спорідненості, зупиняє хижака в полюванні за здобиччю, то, треба думати, хижак почуває коло водопою свою спорідненість з травоїдним, предки якого так само вийшли з води, як і предки хижака.
Це найімовірніше пояснення існуючого наведеного факту. Я веду мову аж ніяк не про якусь-там розумову діяльність, а саме про почування.
Коло води полює здобич тільки той хижак, що живе у воді. Той, хто тягнеться до водопою, чужий для нього, і може бути здобиччю. Бо, живучи у воді чи коло води, не прагнуть води пити, «не мають поняття», вірніше, «не чують» водопою.
Та й хижак, що живе на суходолі, беззастережно очікує на здобич в іншому місці, куди травоїдний прямує так само невідворотно, як до води.
А саме — на солончаках. Де сіль.
Тут хижак не має почувати спорідненості з травоїдним, не розуміє його поривань. Бо хижак може обійтися без солі, яку отримує, пожираючи свою здобич. Особливо «підсолену».

***

Чи не сіль стала одною з причин тяжіння найдавніших відомих цивілізацій до солоних морів і океанів та зон, до них наближених? Чи не «солоними» шляхами люди прямували вглиб материків?

Майбутні кочівники, перші пастухи, які ходили за стадом, імовірно, не знали проблеми солі, яка вирішувалась для них невіддільно від стада. Це стадо мало приводити їх час від часу до виходів залягань солі.
А от селяни, осілі мали сідати виключно на сіль, на сілі, солі.
Сіль. Сіли. Осіли. Оселя. Сій.
За основу всякого граду, який градили, мали брати залеж солі. Простеживши за Основами, що досі зберігають свої назви в різних місцях і містах та за основаними основними містами та градами, те неважко виявити.
Всі «основи» традиційно пов’язані з солеварінням.
Можливо, їх назва безпосередньо походить від оклику іскателів солі, що виказували знайдену сіль словами: «Ось нова!» А ще цікаво, чи не пов’язаний мітичний ВА-СІЛЬ-ІСК со іскателями солі.
Схоже, існує зв’язок: БА-СИЛИ. ВА-СИЛИ. СИЛИ...

Зростання населення невідворотно призвело до освоєння земель, де не було солі. Такі поселення в короткий термін необхідно ставали залежними від солеварів чи соледавачів.
Те є цілком зрозумілим з огляду на ту обставину, що сіль — єдиний життєво необхідний продукт, який неможливо виготовити, коли його нема.
На цьому етапі виявляється, що сіль як єдиний продукт, який неможливо виробити, не маючи соляних копалень та запасів, мала стати і, певно, була першими грішми, за які і на які можна було купувати «грішних», кабалити і поневолювати людину. Цим почали користуватися, хто те втямив.

***

Війна, бойня, брань смертна, бранна справа — чи не перша сфера, де купувались, продавались і використовувалися найманці та раби, що зумовлюється високим ступенем ризику і брудом самого дійства.
Одночасно з розпадом первіснообщинного ладу і притаманного йому родового устрою та пов’язаної з тим матерщини (матріархату) настає пора солдатчини (дивіться римовані оповідки) і батьківщини.
Відтоді, як стали стимулювати сіллю участь у бойових діях, знайшовши залеж солі, можна було необмежено наймати солдатів.
Тут теж пересічення солі і сили.
Та, думаю, є ще якийсь певний, глибокий зв’язок солі і сили.
Сіль і силь...
Маючи потайні соляні копальні, можна було купити місто, княжий град, ціле князівство. Звісно, доки про копальні не дізнаються супостати.
А ще їх треба утримати від завойовників.
Всілякі «питки» та інші нелюдські тортури були спершу винайдені чи не з метою випитати знання, де «зарита» соль, де копають соль горожани, на якій солі сидять гради.

Пізніше епоха солдатів і солі дарувань, солідарності (див), далі замінилась імперіями.

Соль в крайніх випадках могла частково замінюватись золлю, золою, з огляду на її мінераломісткість. Але зола - не соль.
Золь, зле зло.
Соль, як було сказано, виступає першою формою грошей. (Гроші — гріш — гріх).
Її мовний корінь (лінгвістичний корінь) досі чуємо у «соль землі», у сольдо, та і в золоті (зольто, злото).
І солістом (самостійником) можна бути лише маючи свою сіль. (Sol-ist).
Така соль. Добре знані і зовсім невідомі білі кристалики.
Така існує сильна сільна біла пляма історичної науки.
Чи не тут зарита соль усієї історії?
Сіль — ціль?..

2. Співи

Як не хотіли воювати
на користь князя, то соль дати
Додумався якийсь там князь.
На сіль люд сів... І сільна страсть
До солі всіх людей, що мали
в далі від моря проживали.

Соль не посієш, не пожнеш.
Без неї ти не проживеш..
Без солі, як і без води,
і ні туди, і ні сюди.

Все срібло-золото - до раки.
На нього тільки посіпаки
Куплялись-сіпались колись.

За сіль могли продати жизнь
свою багато хто.
Те мова
Досі хранить в царині слова...

***

Як солі князь дружині дав, -
дружинник радо в рать ставав.
А, скуштувавши солі смак,

Надалі вже запросто так,—
У рать, до бою — не пішли...

СОЛЬ-ДАТЬ,
СОЛЬ-ДАТЬ,
СОЛЬ-ДАТЬ! — вопли,


Чи скандували. Щоб соль взяти.
За сіль ставали в рать солдати.

Отак прийшла пора солдатів.
Найманців
Спершу не за злато —
За сіль на смерть вони ішли,
та й іншим смерть від сіль несли.

Такі то найманці. Соль-дати.
Солдат.
Soldat(нім.), soldaat(гол.), soldato(іт.)...

Відтоді, щоби воювати,
на поміч друга-князя звати,
Просящий мусів би послати
від себе князю солі дар,
Щоб той, прийнявши солі в дар,
Віддав її своїм соль-датам,
За їхню згоду воювати.

Так поставала солідарність,
Так стався Solidaritat.

***

Солдат же був соль-дать. Солдат(и) —
Узявши солі, брались в рать(и).
Ура-а-а! Ура-ать! Ура-ать! Ура-ат(и)!
А яко вийти — кликни: с-рать(и)...

Проситись треба було з-рати,
У воєводи. Слово с-рати
Відтоді так і прижилось.
І досі «с-раті» мовить хтось

Про боягузів — хитрунів,
Хто в бій ступать не захотів...

***

А в міжусобицях — розбратах,
Ще більше: с рати — пере-с-рати...
Одні там кликали у рать,
А інші — з раті. С-раті! С-рать.

Такі добори — недобори,
А там ще — сори-пересори.
І хто чого іде із рати,
Де пересол, де недосол,
Сер — сор.
Сорити — пере-с-рати.

Допоки рати воювати
Не починали. Пере с рати,
Пере-сор-ить, пере-сол-ить…
Суперник міг. Чи підкупить...

***

Від як солдати стали бити,
Вони навчились і гра-бити.
Було що гра. Послать по соль,
Посоль послать посла. Посоль!.

Посоль посол, хода-ходи.
Туда-сюда, сюди-туди.

Бувало, відкуплялись гради
Від граби.
А бува,
Посол
На соль,
насол посол,
Насол, нашол,—

То вже насіль тоді насядуть,
І ятуть…
Ту соль. Тусолька. Тута соль.
Таке насілля і засілля.
І сила стала чи не з сіль,
Як сіль, то силь купити можна.

Усе бойня, війна за сіль.
За соль. За сольдо. Поки золь...
Бо золь — то золь ще боль за соль.

Простіть мене за цей розсол. Водою трохи розведіть
Згодиться їсти. Або пить.

на головну