на головну ќблиште ж≥ночий статевий орган. ћова не про нього. …ого назва була зовс≥м ≥ншою. ѕро те ≥ дл¤ того ≥снувала забута мова злюбу, шлюбу. јбо шлюбна мова, любна мова чи (рос≥йською) брачна¤ речь. „ому в б≥льшост≥ сучасник≥в виникаЇ саме статеве баченн¤ предмету, з ¤ких причин наше мисленн¤ схильне саме на цей б≥к чи то пак до цього збоченн¤, чому ≥ ¤к мова бранна вит≥снила мову любу (бранна¤ Ч брачную речь), Ч то Ї окрема тема.

Ќаша мова про реч≥ бранн≥. —аме бранн≥, повТ¤зан≥ з давн≥м: брань або бран¤. —под≥ваюс¤, немаЇ потреби по¤снювати, що то Ї смертна бран¤.
“о ≥ розум≥нн¤ бранних сл≥в маЇмо шукати не де-≥нде, а, найперше, на пол≥ бранн≥м...
ƒумаю, настаЇ час дл¤ виправленн¤ помилок ≥ деформованих асоц≥ац≥й та звичних перекручень. –ано чи п≥зно комусь те доведетьс¤, ≥ чимдал≥ його не легше зд≥йснювати.

“ож п≥хва, про ¤ку п≥де мова, ж≥нок стосуЇтьс¤ ¤кнайменше. Ќавпаки, ц¤ р≥ч Ї знар¤дд¤м характерно чолов≥чим.
—аме чолов≥кам доводилос¤ пост≥йно тримати њњ в руках, при соб≥, п≥д боком чи при боц≥.
ћова про п≥хви, де тримали шаблюки та меч≥. јбо, у форм≥ однини, про п≥хву, в ¤к≥й тримали шаблюку чи меча.
Ќеважко вт¤мити, що, коли зброю д≥ставали до бою з п≥хв, то саме з п≥хви виймали окрему шаблюку а хоч меча чи ножа, ¤к називавс¤ ножний меч, що вис≥в на по¤с≥, б≥л¤ ноги, у ножн≥й п≥хв≥, що по тому стала називатис¤ ножна, ножны (¬.ƒаль).
ј здобувши перемогу ≥ славу, посилали њх знову ж таки до п≥хви. јбо в п≥хву.
—аме п≥хвою називалась ц¤ р≥ч. ѕоходженн¤ ≥менника очевидно в≥д д≥Їслова чи то глагола пхати (п≥хати, пихати, пихать).
ќзвученн¤ звуком зброњ, характерним зал≥зним звуконасл≥дуванн¤м Ђƒ«ї, що дос≥ збер≥гаЇтьс¤ в украњнськ≥й мов≥, могло утворити бранне пидза.
ј могли бути ще ≥нш≥ назви предмету. ¬ звТ¤зку з тим, що саме в п≥хв≥ збро¤ оч≥кувала застосуванн¤, дожидалась, п≥джидала свого часу, ≥мов≥рний розмовний перех≥дний вар≥ант п≥жда.
” бранних погрозах: Ђось п≥дожди!ї, Ђось пожди!ї, Ђось п≥жди!ї, Ђось п≥жд≥ть!ї ≥ Ч- в≥дпов≥дно, у в≥дпов≥дь Ч Ђось не п≥жд≥ть!ї, так само чуютьс¤ прообрази сучасного бранного слова та вираз≥в з ним. ѕри тому що звук Ђжї лог≥чно переходить у близький, але тверд≥ший ≥ б≥льш злий, зал≥зний Ч Ђзї.
¬слухайтесь, у¤вивши початок бран≥:
Ч ќсь п≥жди, тоб≥ дам!..
Ч ј ось п≥жди, ¤ тоб≥ дам!!!
Ч Ўо п≥ждиш!? Ќе п≥жди!
ј хто розпижд≥вс¤, Ч получаЇ п≥жди!..
ѕриблизно за под≥бним сценар≥Їм розгортаЇтьс¤ п≥ждилка. ≤ таким чином п≥хва мала стати називатис¤ п≥ждою, та ¤к њњ, погрозливо замахуючись, тримали в руках.
“ак чи ≥накше, те не зм≥нюЇ сут≥ ≥ зм≥сту сучасного рос≥йського бранного слова. ѕри тому, що ≥ зм≥на посл≥довност≥ ƒ« на «ƒ в рос≥йськ≥й мов≥ також ц≥лком в≥рог≥дна:
¬с¤ка распр¤, ¤к щойно сказано, починаЇтьс¤ з погрози застосуванн¤ сили. —ильному д≥ставати зброю з п≥хви негоже. “е вважалось безчесним, так не годилось у вс≥ часи. „инили под≥бне х≥бащо кровожери чи нелюди.
¬с¤к≥ погрози мають звичн≥, характерн≥ форми.
Ч ќсь прута дам!..Ч свар¤ть д≥тей сувор≥ батьки.
ѕ≥д час вс¤коњ перепалки суперники звично Ђнањзжаютьї:
Ч ј шо, в морду дати?
Ч јну дай!
Ч ј щас дам!...
“≥ ж сам≥ погрози сильн≥ших у часи використанн¤ холодноњ зброњ у випадку з назвою Ђп≥дзаї мали звучати у форм≥ множини не ≥накше, ¤к:
Ч ј шо, п≥дз дати?..
ƒосить легко в даному вислов≥ при вимов≥ випадаЇ саме перше Ђƒї. ≤ висл≥в у ц≥лому набуваЇ сучасного звучанн¤, забарвленн¤ ≥ дещо ≥ншого зм≥сту: ј шо, п≥(д)здати...
“ак, погрозами природньо (натурально) розпочинаЇтьс¤ вс¤ка п≥(ж)дилка чи пидзилка. “е було колись, так Ї дос≥. ѕочинають пидзитись, п≥джитись ≥ таке ≥нше.
як н≥хто не д≥стаЇ зброњ, то в результат≥ такоњ п≥ждилки (пидзилки) хтось когось маЇ просто переп≥ждити (перепидзити).
“е ≥ значить недостойно, що зброю не д≥ставали.
“а ж слабшому супернику г≥дно (годилос¤) зустр≥ти ворога ≥ достойно, д≥ставши з п≥хов нож≥.
“од≥ починавс¤ справжн≥й б≥й, де вже, в≥домо, хто кого перебТЇ.
¬≥дтак вислови дати п≥жди (пидзи), п≥ждити (п≥дзити) та в≥дпиждити, перепиждити, ввалити або в≥двалити п≥ждюлЇй (пидзюлей), були не алегоричними, а ц≥лком конкретними, натуральними. ¬с≥ вони поход¤ть з недостойноњ Ђп≥ждилкиї, коли збро¤ залишалас¤ у п≥хв≥.
ќчевидно, що в сучасн≥й бранн≥й лексиц≥ вислови н≥¤к не зм≥нилис¤, хоча розум≥нн¤ њх набуло статевого збоченн¤.
ѕовернемось до бран≥, на сам к≥нець.
”¤вивши хоча б на хвилину стан людини п≥сл¤ смертноњ бран≥, п≥сл¤ бою, п≥сл¤ кривавоњ рубки, можна здогадатись, з ¤кими в≥дчутт¤ми мали вимовл¤ти про меча, видихати висл≥в: ЂЌу його в п≥жду!ї.
¬решт≥, ¤к сказати, чим накривалась шаблюка або меч п≥сл¤ бою?.. „и не накривались вони п≥ждою (п≥дзою)?
ј бран≥ к≥нець х≥ба Ђв натур≥ї не Ї п≥ждець а чи пидзець?
ќтака вона, лиха година, хай њй грець!
ƒал≥.
ѕ≥сл¤ бою роздобутий Ђтрофейнийї меч мали прим≥рити до п≥хви. якщо в≥н не п≥дходив н≥ до ¤коњ,Ч сказано: Ђн≥ в п≥ждуї. Ѕрати з собою його вкрай незручно. ≤з ним треба возитись, бо нести н≥¤к.
ѕот¤гти меча з п≥хви буквально: сп≥ждить. ¬чинити таке з≥ спл¤чим ворогом було в≥йськовою вдачою, усп≥хом, ¤кому рад≥ли ≥ ¤ким могли гордо похвал¤тись.
“их же, хто проспав свого меча чи шаблюку, у кого викрали зброю з п≥хов (розп≥хвили, розп≥ждили), ганебно мали прозивати розп≥ж䤤ми, розпид礤ми.
ј ще, марно д≥ставати меча з п≥хви та вкладати його назад, ¤лозити п≥хвою по зброњ, значить пижд≥ти. ÷им займалис¤ Ђмальцыї, Ђмаль-шуганыї, Ђмальч≥к≥ї, ¤к≥, граючи в ч≥к≥-п≥к≥, мр≥¤ли д≥стати дорослу зброю та викрикували бранн≥ слова Ч команди. “аким випадкам в≥дпов≥даЇ сучасне вживанн¤ бранних фраз: не п≥жд≥ть або не пидз≥ть!
ќтак то! як не каж≥ть!

¬очевидь, що ж≥ночий статевий орган до цих вислов≥в н≥¤к не стосуЇтьс¤.

ј називавс¤ в≥н лоном.
ћи й дос≥ в≥дпочиваЇмо на лон≥ природи.
≤ долон¤ Ч до лона...
≤ поклон Ч клон, к лону...

“акий провал.
“аке в≥дкриваЇтьс¤ провалл¤.
„ерез те провалюЇмось аж на перший поверх.

на головну